Підприємець з міста Красноармійськ (на Донеччині) Ігор Падалко тричі на тиждень годує голодних. Серед тих, кому допомагає – бездомні, убогі пенсіонери, кинуті напризволяще психічно хворі люди – словом, усі, хто потребують допомоги.
На кожен обід приходить від 50 до 100 чоловік. З’їдають по декілька порцій, стають в чергу по другому і третьому разу. Приносять банки і набирають їжу з собою, щоб було що поїсти наступного дня.

На благодійні обіди сім’я Падалко витрачає близько 16 тисяч гривен в місяць. А ще возить продукти в інтернат для розумово відсталих дітей, в притулок та в центр реабілітації дітей інвалідів. При цьому у Ігоря Падалко є 4 рідних дітей та 2 онуків. Роздачею обідів він займається вже 4 роки. За цей же час Падалко узяв на виховання 8 прийомних дітей. Наймолодшій дочці – рік і 8 місяців, старшому сину 23 роки. Майже усі приймаки між собою рідні брати та сестри. Одна дитина має важку природжену хворобу.

12-річні Микита та Аліса допомагають батьку роздавати обіди.

Мама Микити померла, коли була вагітна другою дитиною, вітчимові і рідній тітці він виявився не потрібний. Проте тітка вирішила присвоїти квартиру, яка належить хлопчикові. Батьки Аліси з 5 років відправляли її на вулицю добувати гроши собі на випивку. Дівчинці доводилося жебрачити та найматися працювати за їжу. У притулку Алісі теж жилося не солодко.
«Потрібно було помити підлогу з 1 по 3 поверх, полити усе квіти, протерти вікна, а якщо не встигнеш, вночі розбудять, та поб’ють палицею або лозиною по ногах. Одна воспитателька на прогулянці мене закидала сніжками, обзивала. Я поскаржилася на неї, а вона мене закрила в туалеті і до синців побила», – згадує дитина.

Ігор Падалко говорить, що перший час прийомні діти не могли наїстися.

«Через кожні 20 хвилин просили їсти, ховали під подушку. Прочитав, що це називається синдром блокадного Ленінграду. Але через 2 місяці діти навіть зовні змінилися. Якби мене сім’я не підтримала в скрутну хвилину, і я міг би виявитися на вулиці. Бродягами не народжуються. Один з людей, хто постійно приходить їсти – лежав в лікарні, а сім’я його житло продала. Інший був при посаді, а після однієї наради з’їхав з глузду. Інший 86-річний дідусь раніше їсти приходив, а зараз пропав – мав пристойну пенсію, але племінники били і відбирали».

Більшість людей з оточення мецената не підтримують і навіть засуджують.

«Краще б на дітей витратив», «Напевно, в каструлі баланда?», «Грошей нема куди дівати?» – це найчастіше чую».

Але на благодійності бізнесмен не економить. Його дружина і діти харчуються тими ж борщем, кашею та салатом.

«А ось сам він пообідати часто забуває», – говорить мама підприємця Магдалина Михайлівна. Її руками та руками куми хазяїна Алли готується благодійний обід.

Допомагають Ігорю Падалко три подружні пари його кумів, брат та декілька невеликих підприємств. Сам він заробляє фермерством, тримає корів, продає м’ясо та молоко.

Добродійність стала способом життя Ігоря Падалко після раптової хвороби. У нього віднялися ноги і пропала мова, а діагноз лікарі так і не змогли поставити.

«Один зі світил медицини, якого мій папа привіз додому, зізнався: «Не знаю, як вам і сказати про це, але тут не медична причина». Я лежав біля телевізора і по 2-3 години дивився православні передачі. І коли мене Бог зцілив, питання чим займатися далі вже не стояло. У пасхальний тиждень, 30 травня 2008 року я почув голос: "Вставай". Трохи злякався, хоча і чекав на це. Але встав».

Фермер стверджує, що погоджується на зустріч з журналістами не заради піару, а щоб прославляти Бога. Він відвідує православну церкву і привчив до християнської віри дітей.

«Може, хтось десь теж почне допомагати. Займатися добродійністю може абсолютно кожен. Для цього гроші не потрібні. Подай буханець хліба. Прийди і допоможи приготувати обід чи помити посуд».

Зараз Падалко будує нову хату для своєї великої родини і за свої кошти зводить соціальний притулок для літніх людей. Він серйозно збирається збільшити число прийомних дітей до 100.

Його дружина – 39-річна Світлана не проти.

«Я з’явилася в житті Ігоря Миколайовича одночасно з прийомними дітьми – 4 роки тому, хоча ми давно знайомі. Господь так управив, що мені дуже знадобилася допомога, і я зателефонувала. Він запропонував прийти до того місця, де годує людей. Я пішла і опинилася в іншому житті, яке мені повністю до душі», – розповідає історію свого шлюбу Світлана.

Джерело: Gazeta.ua