Нещодавно в Україні підбили підсумки Національного конкурсу «Благодійна Україна — 2019». У зв’язку з пандемією COVID-19 та запровадженням карантинних заходів оголошення переможців конкурсу було перенесено в режим онлайн, але перемоги номінантів від того не стали менш вагомими. Так, у номінації «Благодійність у захисті України» перемогу здобули миколаївські волонтери зі Всеукраїнської волонтерської платформи People’s Project, «срібло» виборов Бердичівський благодійний фонд «Оберіг-26», «бронзу» ж здобули буковинські волонтери з Кіцманського волонтерського центру допомоги українській армії.
Номінацій було чимало, але сьогодні АрміяInform розповість своїм читачам про срібного призера конкурсу. Варто зазначити, що бердичівські волонтери з «Оберегу-26» були переможцями Національного конкурсу два роки поспіль, у 2017-му та 2018-му роках. Цього разу їм дісталося «срібло», втім, це не може применшити їхнього внеску у спільну справу, адже ця допомога українському війську ще з лиховісного чотирнадцятого року є дуже відчутною та вагомою, крім того, її темпи не знижуються навіть тепер, на сьомому році війни.
Бердичівський благодійний фонд «Оберіг-26» створила восени 2014 року бердичівська підприємниця Ірина Піскун. Як зазначає жінка, події в Україні тоді сколихнули її душу, а про проблеми захисників вона знала не з телебачення — з перших днів війни в районі проведення АТО перебував її зять. Тож вона тоді твердо вирішила займатися наданням допомоги тим, хто несе службу на передових рубежах. І цим вона, все ж припинивши свою підприємницьку діяльність, почала займатися з перших днів перебування бердичівських артилеристів тоді ще на південних рубежах України — з березня 2014 року. А вже в жовтні фонд було створено офіційно.
Ірина Піскун переконана: допомога має бути адресною. Адже одна річ, коли зібрані речі доставляють на передову і віддають керівництву, інша — коли солдати отримують її особисто.
Вже із самої назви фонду, у якій фігурує цифра «26», зрозуміло: першим об’єктом допомоги бердичівських волонтерів стала рідна для них 26-та артилерійська бригада. Згодом почали допомагати й іншим військовим частинам і з’єднанням — спочатку землякам, новоград-волинській «тридцятці» та житомирській «дев’яностоп’ятці», згодом — і іншим військовим колективам, незалежно від місця їхньої дислокації у мирний час. Напевно, навряд чи є бодай одна бойова бригада у Сухопутних військах або ДШВ, якій бердичівські волонтери не надавали б допомогу.
Що тільки не возили волонтери на передову! Звичайно, у скрутний чотирнадцятий рік, коли держава просто не могла забезпечити своїх захисників усім необхідним — буквально все, від шкарпеток і нижньої білизни — до бронежилетів із шоломами та тепловізорів. Генератори, інструменти, будівельні матеріали, спальні мішки, однострої, продукти, сигарети — всього й не перерахувати…
— Важко згадати все, починаючи з чотирнадцятого року й до сьогодні, — говорить Ірина Леонідівна. — Колись я поклялася сама собі: допомагатиму доти, доки моя допомога буде необхідною, головне — аби здоров’я вистачило…
У 2015 році, рівно за рік після створення фонду, було укладено меморандум із Міністерством оборони України. Відтоді ББФ «Оберіг-26» є офіційною волонтерською організацією, що допомагає українському війську.
Окрім того, що волонтери привозять на передову допомогу, вони ще й ремонтують автомобільну техніку для різних підрозділів. Так, за їхнього сприяння було відремонтовано санітарні машини для 26-ї та 58-ї бригад, а для шпиталю у Сєвєродонецьку вони навіть не відремонтували, а подарували машину.
Допомагають волонтери й місцевому населенню в районі проведення ООС. Неодноразово вони доставляли продуктові набори мешканцям Золотого-4, Катеринівки, Орловського, Луганського та інших сіл і селищ.
Другий рік поспіль у рамках проєкту «Діти — дітям» «Оберіг-26» привозить подарунки маленьким мешканцям Донбасу на свято Святого Миколая. А ще діти Донбасу завдяки бердичівським волонтерам вже три роки поспіль відпочивають у дитячому таборі в селі Озадівка Бердичівського району, а одного разу навіть їздили до Закарпаття.
З 2018 року фонд співпрацює з донорами з Німеччини. Це — справжні патріоти України, яких Ірина Піскун навіть возила до наших хлопців на передову, де вони на власні очі бачили проблеми й потреби захисників. Торік вони передали для Покровського шпиталю реанімобіль, запакований під зав’язку всім необхідним медичним устаткуванням та медикаментами.
Починаючи з 2019 року, фонду допомагають донори з Франції. Вони надали, а «Оберіг-26» доставив до військових мобільних та стаціонарних госпіталів, цивільних лікарень у районі проведення операції Об’єднаних Сил та безпосередньо на передову три фури медичного обладнання та медикаментів загальною вагою 20 тонн.
Спільно з донорами «Оберіг» відкрив в Україні Європейський центр гуманітарної допомоги. Розташований він, як і сам фонд, у Бердичеві.
— Крім передової та госпіталів, є ще сім’ї ветеранів, їхні діти та діти загиблих героїв, пансіонати, що також потребують підтримки, — продовжує волонтерка. — Телефонують зі всіх куточків України, допомагаємо всім. Але найголовніше — це моя давня, ще з чотирнадцятого року мета: створення центру соціально-психологічної реабілітації ветеранів війни на Сході країни. Скільки я всього пройшла, торуючи цей шлях! Це — листування, починаючи з Президента й поетапно донизу, і безліч стін, що доводиться пробивати чолом — що вам сказати… Влада міняється — і все заново… Та найголовніше — що я вже знайшла об’єкт для цього центру. Тепер справа за «дрібницями» — знайти кошти на його відновлення…
Об’єкт — це колишній профілакторій у селі Кустин неподалік Бердичева. Прекрасні природні умови, заповідна тиша й чисте повітря — усе для відпочинку й реабілітації ветеранів тут є, потрібно лише відновити інфраструктуру й розпочати справу.
Два роки поспіль Ірина Піскун збирає в Озадівці на 3–4 дні колег-волонтерів. Близько ста чоловіків і жінок, хто обрав допомогу українській армії як основний орієнтир у нелегкому сьогоденні, з’їжджаються, аби поспілкуватися та скоординувати свої дії.
— Адже лише разом ми — сила, — переконана Ірина Піскун. — Як на мене, справжніх волонтерів, які вболівають за цю справу душею, сьогодні залишилося небагато. Тож ми маємо бути єдиним цілим, допомагати одне одному та підтримувати.
А ще торік Ірина Піскун стала військовим капеланом. Отримавши документи, що підтверджують її капеланський ранг, жінка тривалий час перебувала на передовій у Мар’їнці у складі однієї з механізованих бригад. Тут вона вже допомагала не лише матеріально, а й морально — порадами, напутнім словом.
Ірина Леонідівна має чимало відзнак Міністерства оборони України та Генерального штабу, різних громадських організацій, 6 ангелів добра — волонтерських відзнак у вигляді статуеток: два — Всеукраїнських і чотири — регіонального рівня. Та головною нагородою жінка вважала й продовжує вважати вдячні слова солдатів на передовій, коли волонтери приїздять до них.
