На благодійний рахунок для допомоги Збройним силам України щодень надходять мільйони гривень. Однак про подальшу долю народних грошей відомо мало. Чому досі не розвіявся інформаційний вакуум довкола використання зібраних коштів, Укрінформ запитав у голови Комісії Громадської ради при Міністерстві оборони з контролю за розподілом та використанням благодійних внесків, заступника голови Національного форуму профспілок України Григорія Кабанченка та голови Всеукраїнської профспілки військовослужбовців, ветеранів та деяких інших осіб Олександра Маматова.

– Що спонукало вас долучитися до контролю за розподілом коштів благодійного рахунку Міноборони?

Кабанченко: Аналогічні ради є, напевне, при кожному міністерстві та відомстві. Таким чином влада демонструє відкритість. Що ж до Міноборони, то тут, як кажуть, сам Бог велів. По-перше, в Україні йде війна. По-друге, стільки людей активно відгукнулися на потреби армії, що контроль має бути.

Проблема була в іншому. Рахунок відкрили при держструктурі. Але  держава, за тодішнім законодавством, не мала права розпоряджатися благодійними коштами. Тобто, прогнозовано закладалася правова колізія. А часу для зволікання не було. Ми не мали права допустити, щоб ці кошти розподілялися тишком-нишком чи лежали на рахунку мертвим капіталом.

– І тим не менше, їх не використовували впродовж кількох місяців. Чому ж не били на сполох раніше?

Кабанченко: Можна було бігати по всіх телеканалах і обурюватися, а можна піти конструктивним шляхом –  розробити та запропонувати зміни до вітчизняного законодавства. Що ми й зробили. Члени громадської ради при Міноборони фактично добилися ухвалення Кабінетом Міністрів порядку розподілу цих коштів.

Маматов: Постанова Кабінету Міністрів була ухвалена лише 2 липня 2014 року. Запізно, однак навіть це можна вважати чималим досягненням. Адже наша комісія була створена лише 23 червня.

По суті, ми внесли ясність у використання та контроль за благодійними коштами, що надходять на рахунок Міноборони. Проте в зоні АТО воюють  підпорядковані МВС внутрішні війська, Нацгвардія, є прикордонники. Тож ми ініціювали розробку аналогічних нормативних документів і для них.

– Чимало благодійних організацій підключилися до безпосередньої допомоги в зоні АТО. Як держава сприяє їм?

Кабанченко: У нашій державі люди, які хочуть допомогти, обов’язково матимуть проблеми. То «не так» оподаткували, то «не так» закупили. Тому частина благодійників не вірять ані державі, ані міністерському благодійному рахунку. Вони збирають допомогу і передають її напряму, із рук у руки. Та й із цим бувають проблеми. Відомий випадок, коли люди переносили бронежилети на собі із Польщі в Україну. Їх затримали і пригрозили ув’язненням.

Кабмін має прийняти постанову із повним переліком потреб армії, поясненням, яким чином це оподатковуватиметься і, що не менш важливо, обліковуватися. Бо ми маємо інформацію, що дехто з командирів продавав бійцям привезену волонтерами форму. За таке треба притягати до кримінальної відповідальності.

– Де це трапилося?

Кабанченко: У регіоні, де безпосередньо ведуться бої. Якщо комісія дасть доручення, то ми всі ці факти оприлюднимо. Вони поодинокі, але вони є.

Тому вертаємося до волонтерів із проханням, щоб вони все ж таки обліковували те, що передають. Командири мають приймати допомогу за  актом. Це прохання самих бійців, щоб відбити у армійських корупціонерів  найменшу спокусу до наживи на крові.

–  Яка ситуація з коштами благодійного рахунку?

Кабанченко: Зі 138 мільйонів гривень, які зібрали громадяни, використали тільки 17 відсотків. Безперечно, – мало. Але я інколи думаю, що це добре, бо деякі генеральські чини могли б потратити ці гроші на «форму для флоту» (після окупації Росію Криму українські ВМФ стали меншими в рази. – Ред).

Нині є два рахунки – для медичного забезпечення та матеріального. Проте матеріальне також по-різному можна закуповувати. Є товари першої необхідності. А є другої та третьої. Простирадла також потрібні, але потреба в них не критична.

Ми хочемо і вимагаємо, аби громадськість впливала на порядок  використання зібраних коштів. Домовилися, що Міноборони має звітувати про кожну витрачену гривню протягом 10 днів наступного місяця.

Маматов: Наприклад, Волинська область перерахувала Міноборони кошти на закупівлю форми для їхнього батальйону. Два місяці пройшло, а ні волонтери, ні в облдержадміністрації не отримали підтвердження, куди пішли кошти.

Кабанченко: А загалом, за нашим прикидками, громадськість передала бійцям на Сході допомоги більш ніж на мільярд гривень. Упевнений, що нині 99,9 відсотка допомоги йде за призначенням.

–  Куди ще мають спрямовувати кошти із благодійних рахунків?

Маматов: Гостро стоїть проблема виплати компенсацій та допомоги сім’ям загиблих.
Добре, що прийняли закон про виплату родинам загиблих 609 тисяч гривень, але це стосується лише офіційно мобілізованих у зону АТО. Хоча там, особливо на перших порах, воювало чимало добровольців, які не проходять по документах. Нам відомо про п’ятьох загиблих добровольців. Насправді їх значно більше.

Кабанченко: Добровольці мають також отримати окремим рядком в законодавстві статус учасника бойових дій.

Маматов: Є трагічний приклад, коли 61-річний майор прикордонної служби Козлов добровольцем пішов брати участь в АТО. Його підрозділ потрапив у засідку. Він залишився прикривати своїх товаришів і загинув. Командувач  Нацгвардії Полторак каже, що немає законодавчої бази для таких випадків (надавати статус учасника бойових дій. – Ред.).

Кабенченко: Ми провели з цього приводу круглий стіл, підготували зміни до законодавства. Законопроект уже треба ухвалювати і негайно. Зараз будемо звертатися до Кабміну та Президента, щоб внесли ці зміни як невідкладні.

– Як ефективно контролювати використання благодійних коштів?

Кабанченко: Ми не претендуємо на монополізацію цих функцій. Має бути спільний колегіальний орган низки громадських організацій. Але насамперед треба підготувати відповідну нормативну базу.

Слід негайно внести зміни до законодавства про благодійну діяльність. Нині благодійник може надати допомогу без оподаткування лише на 1710 грн. Більші суми обкладаються податками. Активіст зобов’язаний прозвітувати про свою діяльність Податковій. Ми наполягаємо, аби допомога фіксувалася спільним актом громадськості та Міноборони. Це ж елементарно.

Маматов: Законодавство слід міняти якнайшвидше. Останній приклад. У Миколаївській області сформували нову погранзаставу і вона поїхала в зону АТО. Згідно з законами, в мирний час бронежилетів не видали.

Не встигли доїхати, як потрапили під обстріл. В результаті один боєць загинув, двоє тяжко поранені.

Кабанченко: Ось зараз влада вимагає від Заходу високоточної зброї, хоча в зоні АТО немає чим вивозити поранених – санітарних машин,  реанімобілів. Від цього ж залежить життя людей.

Маматов: Із Одеси направили в зону АТО 61-ий мобільний госпіталь. Так у них ще радянські брезентові палатки – усі зотлілі, розлазяться на шматки. Санітарні «газики» – розвалюються.

–  Наскільки парламент готовий голосувати без затримок за ініційовані громадськістю зміни до законодавства?

Кабанченко: Політична доцільність завжди перемагає. Коли ми зверталися до них: допоможіть, щоб громадськість створила комісію. А вони через два дні зробили свою. Самі хочуть контролювати благодійні кошти. Хоча логічно, що саме громадськість контролюватиме, а депутати мають забезпечити нас законом. Адже за депутатів законів ніхто інший не ухвалить.

Джерело: УКРІНФОРМ, Наталія Андрусенко