В усіх цивілізованих країнах благодійність є невід’ємною частиною соціуму. Для людей там допомагати іншим – так само природно, як дихати, пізнавати світ чи кохати.

За даними Мін’юсту, в Україні зареєстровано 1118 благодійних і 3526 громадських організацій. Якщо уявити собі, що принаймні десята частина з них активно працює, ми вже давно мали б громадянське суспільство і налагоджені механізми вирішувати гострі суспільні питання самостійно, не чекаючи допомоги від держави.

Чому цього нема? Тому що у нас, на жаль, між благодійністю та іншими складовими суспільного життя існує прірва.

Одночасно із здобуттям Незалежності в Україні почалося відродження благодійності. Не завжди цей процес ішов гладко, у певний історичний період діяльність благодійних організацій була, м’яко кажучи, сумнівною, а надання допомоги – спонтанним, хаотичним, а подекуди взагалі дивним.

Не вдаючись в деталі – це тема окремого дослідження, – із сумом констатуємо: сьогодні народ, у якого потреба допомагати закладена на генетичному рівні, у якого традиції благодійності сягають корінням позаминулого тисячоліття, переважно не вірить благодійникам і з підозрою ставиться до добрих справ. Показово, що недовіру і спротив суспільства самі благодійники називають одним з головних факторів, що перешкоджають їхній діяльності.

Нещодавно вийшов Річний звіт про стан розвитку благодійності в Україні за 2011 рік. Готуючи його, упорядники запитали представників благодійних організацій та фондів і тих, хто має відношення до доброчинності: що, на вашу думку, заважає розвитку благодійності в Україні? Найбільше голосів набрали такі фактори: відсутність податкових пільг для бізнесу при здійсненні ним благодійної діяльності, недовіра з боку суспільства, корумпованість державного апарату, оподаткування отриманої благодійної допомоги, соціальна пасивність та інертність українського бізнесу і власне громадян, непрозорість і часто непрофесійність благодійних організацій.

Але ж переважна більшість тих, хто займається благодійністю, не хочуть нікому нашкодити, вони хочуть допомогти. Вони роблять це не заради якихось бонусів чи піару, не заради очистки карми чи підвищення авторитету. Як бачимо, їм заважає і перешкоджає багато речей. Але вони діють, незважаючи на відсутність фінансування, недосконале законодавство, часто не маючи необхідних знань і досвіду благодійної роботи.

Вони хочуть вчитися і переймати напрацювання більш досвідчених колег. Вони об’єднуються, утворюють спільноти, адже починають розуміти, що поєднавши зусилля і сильні сторони кожного, можна вирішити багато проблем.

Вони – основа майбутнього цивілізованого суспільства, тому що для них допомагати іншим – так само природно, як дихати, пізнавати світ чи кохати. Може громаді варто довіритися благодійникам? Прийшов час дати їм шанс заповнити існуючу прірву добрими справами.

Катерина Зоркіна

Джерело: Громадський простір