Велика втрата для благодійної спільноти: відійшла у вічність Лідія Чорна-Матіяшек 25 Вересня 2020 11:20

З великим сумом та скорботою повідомляємо, що благодійна та волонтерська спільнота України понесла непоправну втрату – після важкої хвороби 17 вересня 2020 року відійшла у вічність наша дорога колега та подруга – Лідія Чорна-Матіяшек.

За багато років до того, як слово «волонтер» та «благодійник» стало частиною нашого лексикону, до України на початку 90-х повернулася на землю батьків Лідія Матіяшек разом зі своїм чоловіком Петром. У 1990 році, ще за Радянської України, Ліда та Петро приїхали до Львова, щоб вінчатися у Церкві Преображення, що належала до їхньої рідної Української греко-католицької церкви. Вони стали першими українцями з діаспори, які повернулися на батьківщину для одруження у відродженій УГКЦ. Вихована в Америці у найкращих традиціях українською діаспори та Пласту, у глибокій вірі до Бога, у любові та шані до української музики, мистецтва, культури, Ліда, мешканка Нью-Йорку, мала прекрасну сучасну освіту, досвід роботи та велике бажання долучитися до відновлення України з пост-радянських культурних та економічних реалій.

Ліда багато років працювала в программах IREX, USAID в Україні, але водночас одразу стала волонтером та активною учасницею багатьох мистецьких, освітніх, соціальних благодійних проектів – допомоги «Карітасу», відновлення Українського католицького університету,  Міжнародного жіночого клубу міста Києва, фонду «Приятелі дітей», який допомагав сиротинцям. Саме її особистий приклад став для багатьох з нас натхненням і водночас високим стандартом служіння своїй країні та громаді.

Спокійна, завжди усміхнена, елегантна, врівноважена, делікатна та професійна, з прекрасним почуттям гумору і великою сердечністю – саме такою Ліда назавжди залишиться у пам’яті тих, кому випала велика честь працювати з нею. Її тихе, гідне і віддане служіння, її щире волонтерство ніколи не вимагало ні публічного визнання, ні нагород, ні привселюдної пошани. Надзвичайно цілісна у своєму характері та тверда у своїх принципах, попри зовнішню м’якість та лагідність, Ліда завжди знала, в чому її покликання, яким має бути її земний шлях. Бог, Україна та родина – три рушійні сили, найсильніша мотивація кожного її вчинку. А родина її була великою – не тільки коханий чоловік Петро та донька Ксенія, не тільки велика нью-йоркська та українська родини, не тільки близькі подруги та друзі, але кожен з нас, хто потрапляв в її орбіту, у промені її внутрішнього сонця, яким вона сяяла до світу. Це також велика українська та американська громада поціновувачів бандури, пристрасті її життя, справи, успадкованої від батька, легендарного Апостола Бандури Миколи Досінчука-Чорного. Ліда, так само як її батько, вважали, що саме українська мова та бандура роблять Україну дійсно унікальною Пам’ятаю, як тішилися Ліда та її родина, коли у 2018 році у Львові, на Площі Ринок, відкрили меморіальну дошку її надзвичайному батькові. Її родиною також була велика когорта українських митців та майстрів, музикантів, співаків, артистів, музейників, етнографів  – здається, не було жодного важливого українського культурного проекту, до якого не долучилася би Ліда.

У далекому 2001 році Ліда з Петром разом з родиною Ющенків та іншими однодумцями  стояли біля витоків Фонду «Україна 3000» – тоді його місією було відродження української культури, мистецтва, національної пам’яті. Більшість з тих, хто працює у Фонді зараз, приєдналися до Фонду пізніше, але саме Ліда та її родина були серед перших, хто започаткував акцію «Запали свічку пам’яті» біля маленького пам’ятника Голодомору на Михайлівській площі, відновлювали Михайлівський собор та інші церкви, допомагали організувати перші програми фонду – збір свідчень тих, хто пережив Голодомор, допомогу українським дисидентам, організацію виставок, співпрацю з організаціями української діаспори по всьому світу, відновлення традиційних українських ремесел, підтримку українського мистецтва та кіно тощо.

У 2005 році діяльність Фонду було розширено за рахунок медичних програм – допомоги лікарням України, творенню міжнародних партнерств – і тут у великій пригоді нам стала допомога Ліда. Ми разом відвідували лікарні, допомагали важкохворим дітям, створювали програми арт-терапії, і знову Ліда завжди була поруч. Ми часто співпрацювали разом по проектах підтримки Українського католицького університету, де Ліда була членом Почесного комітету київського банкету, а насправді його рушійною силою, натхненням, арбітром, головним дипломатом та експертом з мистецтва. Її бездоганний смак та глибокі знання сучасного та традиційного українського мистецтва допомогли зробити цей Банкет однією з найбільш очікуваних подій року. Згодом Ліда також активно долучалася і до проекту «Анна Київська», адже, як завжди, була серед тих, завдяки кому він почався.

Ліда також була однією з тих, хто почав популяризувати український одяг, вишиванки, писанкарство, хто знав всіх українських музейників, митців та етнографів, а головне – хто вмів їх делікатно гуртувати, спрямовувати, надихати, підтримувати.

У 2012 році Асоціація  благодійників України започаткувала конкурс «Благодійна Україна», в рамках якого ми відзначаємо найкращі, найцікавіші та найефективніші благодійні проекти року у сфері культури, освіти, медицини, охорони довкілля. Ліда була одним з наших експертів, і незмінним учасником церемонії нагородження. Вона завжди приходила підтримати нас, бо знала, що це для нас дуже важливо.

Того ж року за допомогою Ліди ми зробили ще один чудовий мистецький та культурний проект – центр «Дитяча світлиця» та магазин «Райдерево», де ми проводили майстер класи з традиційних українських ремесел, вчили дітей українській історії, танцям, традиціям. В магазині «Райдерево» ми продавали роботи сучасних українських майстрів, і нам знову надзвичайно став у пригоді Лідин бездоганний смак, організаторський талант, глибокі знання «всіх і всього» українського.

Допомога активістам на Майдані, українському війську, пораненим у госпіталі, переселенцям та ветеранам АТО, дітям, що постраждали від війни – чи треба говорити, що у 2014-2016 роках Ліда з родиною знову були серед тих, хто першими мобілізувався до допомоги – через Карітас, Міжнародний альянс братської допомоги, Міжнародний жіночий клуб та інші ініціативи та групи.

Лідина світла та щира душа торкнулася всіх нас. Її незламний український дух всі ці роки невпинно розширяв свій простір – надихаючи десятки людей на знайомство з бандурою, Україною, лагідно та делікатно, але переконливо «українізуючи» все навколо. Глибину її таланту до творення гармонії навколо себе можна усвідомити вже тільки тоді, коли її немає більше з нами. Щастя її дружби та емпатії  було даровано багатьом, бо її щедра душа завжди мала час та терпіння для інших.

За ці дні ми отримали десятки дзвінків від людей, що протягом різних років життя працювали з нею – зі словами щирої скорботи, усвідомленням великою втрати, добрими спогадами про спільну працю. Ми щиро вдячні Богу за можливість бути частиною її життя та творення добра. Царство Тобі Небесне, дорога наша подруго та натхненнице.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *